Хотите добавлять новости на сайт? Создайте свой аккаунт или войдите. Создать аккаунт
Просмотры: 148 Комментарии: 0

ALOHA усім!!!!! Я — Маріса Піа Спіріто-Андраде. А це моя(тобто моя колишня) школа-божевільня, через рисочку,— Елітний шлях. Та який там елітний… Ви тільки поглянули б на мене і все зрозуміли!!! Мене вважають божевільною і все таке… та знайте, це не більше як імідж… насправді я тендітна, як овечка. Багато років школа тонула у дискримінаторських правилах та корупційних таємницях. Але наш 4-ий курс це зупинив!

А це, познайомтесь, мій хлопець, Пабло… Ми були найзапеклішими ворогами, а потім якийсь підбитий Купейдон подарував нам важке кохання, від якого ми понастраждались. Але мораль навіть не в тому, що цей Купейдон був нетверезим, просто ми з Пабло не розуміли один одного. У нас дуже різні характери… Та тепер ми навчились жити у гармонії… Ця історія нашого кохання трапилась на 5-ому курсі, її потрібно 100 раз перечитувати і не повторювати чужих помилок…

Коротко про моє народження:
Це було вісімнадцятиліття моєї мами, Соні Рей. У цей день мати відправила її шукати долю. Залита сльозами вона зустріла на горі індіанця Мартіна, і «вилила» йому свою душу. Але наступного дня їхні дороги розійшлися. Згодом вона зрозуміла, що вагітна (я зразу давала про себе знати!!!). Вона поїхала у Італію, де одружилася із Франциско Спіріто… Але не витримавши «важкого» спільного життя вона відправилася у Буенос-Айрес. Виходячи із автобуса, вона зашпорталася і впала, вдарившись головою…
6 місяців вона лежала у комі, а коли дивом проснулася їй сказали, що вона стала матір’ю дівчинки… От чому я таке проблемне дитя!!!!!

Я швидко виросла і мій вітчим Спіріто запхав мене у ту елітну школу. Трохи поворогувавши з Пабло ми почали зустрічатись… Ми були впевнені у своїх взаємних почуттях. Ми насолоджувались коханням як тільки могли.
На 5 курсі багато чого змінилось: Фелі народила дівчинку, Соня вдочерила Лухі, одружилась з Франко, у них народився синочок, а вже вирішила з професією: буду сейсмологом!

Минуло 2 місяці як ми з Пабло зустрічаємося… Свою річницю ми вирішили відсвяткувати у нічному клубі «TORNADO». Тільки я і він… От ми п’ємо, танцюємо, цілуємося, їдемо в машині, цілуємося, от я вже на руках в його квартирі… Він роздягнувся і обняв мене…, проник руками під мій топік, осипав жаркими поцілунками…, підняв за талію і притулив до стіни…Через кілька хвилин він запитав: «Все добре?» Я сказала «так». Ми опинились у ліжку… Ми цілувались… В одну прекрасну мить він подивився мені в очі і сказав: «Я тебе кохаю, дуже-дуже!!!» І це сталось… Те, на що я так довго чекала… Мені було трішки боляче, але надзвичайно приємно… Це був не просто секс, а щось більше… Мені на мить здалося, що я з реальності перемістилась у інший світ: світ, де нема болю, образи…
Це мало статись, хоча я дуже боялася цього моменту. Я проснулась у пелюстках роз, поряд з ним… Він спостерігав за мною своїми ангельськими очима…, такими щасливими…, обняв мене своїми сильними руками так ніжно…
Я згадую це знову і знову, адже це була особлива ніч…

Того ж дня я сиділа у шкільному кафетерії і мирно попивала своє мате. Не можу повірити, що тепер я жінка, хоча це так несподівано сталось… Та я була щаслива: нарешті ми з Пабло переступили якийсь невидимий бар’єр, зблизились остаточно…
— Маріса! Тільки не впади! Я тут таке почула! — це, як завжди Лухан!
— Лухі! Як я тебе давно не бачила!!!
— Маріса…як же це тобі сказати…словом, я закривала свою шафку…
— Ближче до діла…—я вже насторожилась. Ніколи не бачила Лухі такою занепокоєною.
—…і я почула як Хоакін* казав своєму другу, що помстився тобі за те, що сталось на 3-му курсі.
— Що? Це ж було так давно!!!
— Так-от: він поспорив з Пабло, що той не зможе затягнути тебе в ліжко.
— Я не можу повірити…То це було ПАРІ??????????????
Моє серце розбилося…

*****ПРИМІТКА: Хоакін повернувся у школу «Елітний шлях» на 5-ий курс після того як вилікувався від наркотичної залежності.

—Ма…..!!!!!!!!! МАРІ!!!!!!!!!!!! МАРІСА!!!!!!!!!!!!!!
— Лухі!!!!! Всі мені брешуть!!!! ВСІ!!!!— я кричала в істериці і водночас плакала, кидаючи все, що попадеться під руку.
Лухан знала, що у такі моменти мене слід залишити на одинці з горем. Тому вона спокійно встала і вийшла, сівши біля дверей. Минав час, а я так і не заспокоювалася…. Згодом прийшов Пабло і, попри всі «бар’єри» Лухан заліз (мабуть термін «заповз» у цю картину підходить краще) у кімнату і, навіть, закрив на замок двері.
— Так: ситуація не з легких, але можна впоратися!!!—звичайно Пабло звик до такої моєї поведінки.
У сторону Пабло летіло багато важких «холоднокровних» предметів, але він мужньо повз до своєї цілі…… Через кілька секунд він вхопив мене і замотав у одіяльце, щоб я не змогла вибратися.
— Тепер приступимо до…
— Відпусти мене!! Збочинець!!
— Захотіла!!! Але ми приступимо до…як же це там…!!! До войсотерапії!!!
Пабло напружив свої голосові зв’язки і заспівав:
Sera de Dios Богу молюсь
que no te pueda olvidar mas. я більше не зможу забути тебе.
Sera de Dios Богу молюсь
que sea tuya hasta el final… я буду твоїм до кінця…
Sera que al fin У кінці кінців
tu corazon se desperto… твоє серце проснулось…
(ну, мабуть, далі ви і самі знаєте)

На мене завжди впливав зворушливий голос Пабло…Я досі згадую із ніжністю ці хвилюючі моменти… *І що я плету? Сплашне мило!!!* Але менше з тим:
Він нахилився і поцілував мене поки я «літала в астралі», але коли я приземлилася і відчула, що цілую Пабло, то вкусила його за губу…
Хоча йому було боляче, він не кинув жодного слова, а лише заглянув у мої очі. (Він майстер читання по очах)
— Що сталось?
*Що ж я наробила! У нього кров на губі…А він посміхається!!! От дурень!!! …*
Тоді Пабло поцілував мене знову, тільки вже в носик… На моїй шкірі залишилася краплина його крові… Пабло повільно встав і вийшов. Він знав, що продовжувати розмову не варто.

Ця кров… На ній тримаються наші життя… Вона омиває розбите серце і загоює рани… І він поділився краплею цієї «матері-Терези» зі мною… А я… Що я? Я не можу йому пробачити те парі… Життя безглузде…

Я тисячі разів пробувала покінчити з життям, але кожного разу мене рятували Мія і Лухі. Що б я без них робила?
Пабло також часу не гаяв: «перепробував» всіх професіональних проституток, але жодна йому не підійшла…Він навіть їм оцінки ставив. На що ж він перетворився…
*********************************

— Доченько!!!—Соня, як завжди репетувала, будячи мене.
— Мама я сплю…
— Але це терміново!
— Що може бути важливіше мого сну, де ми з П….. стоп….щось я…
— Марісіта, знаєш, Спіліто, що живе в Італії, взяв під опікунство хлопця…
— Передай йому вітання, а тепер я сплю….
— Справа в тому, що хлопець сьогодні приїжджає в Буенос-Айрес…
— А причому тут я??
— Він буде жити у нас і вчитись з тобою у коледжі. І Спіріто просив, щоб ти зустріла його в аеропорті…Казав, що ви поладите…
— А звідки він знає???
— ??????
— Ну добре, тільки заради того нещасного, що буде вчитися у нашій божевільні…

Я чекала на літак з Італії. Коли він прилетів, я побачила красивого хлопця, що йшов мені на зустріч. Він був одягнений по-реперськи: широкі штани, біла футболка, бандама, зав’язана на руці, яскравий картуз на голові, невеликий рюкзак на спині із причепленим збоку скейтом… Мені дуже подобався його вигляд. У нього точно непростий характер! — перший раз в житті я погодилася із Спіліто: ми точно подружимося…..
— Ти, мабуть, Маріса???
— Так, а ти Торіс????
— Точно…
— Я сьогодні маю бути твоєю нянькою…—зітхнула я.
— А мені пощастило…
— Мій опікун багато розповідав про тебе: і він, мабуть, мав рацію!
— ЩО????
— Про те, що ти божевільна, і, якщо я не хочу бути на обліку у травматолога краще жити з тобою в мирі!
— Він так і сказав?
— Ну, щось у тому роді…

— Ти будеш жити в моїй кімнаті.
— І оце твоя кімната?
Торіс побачив простору кімнату, обклеєну чорними шпалерами із яскравими написами:
— Мда…а вона мені до смаку!
— Ще б пак! Я ж в ній живу!

Через кілька тижнів спілкування ми почали зустрічатись… Торіс — людина із надзвичайним характером. З його допомогою я майже забула про Пабло. Я відчула нарешті чоловічу турботу… Це не було кохання і ми обоє це добре знали, просто це приносило нам задоволення…

— Розкажи, пліз, щось про своїх батьків…
— Ну… Я їх зовсім не знаю. Кажуть, що мене всиновили відразу ж після народження, але я був великим бешкетником, тому від мене відмовились, віддали у дитбудинок. Мене багато раз запихали у прийомні сім’ї, але щораз повертали назад. Я не звик жити за правилами, не можу їх не порушувати. А твій вітчим перший, хто не створював мені заборон, дозволяв робити те, що подобається. Я йому справді вдячний!
— Але ж він примусив тебе вчитися у нашому жахливому коледжі!!!
— Ні, він просто мені запропонував, і я погодився! Як це не дивно, але я люблю вчитися!
— Завтра підемо в коледж. *Ми ще побачимо хто «любить вчитися»…*

— Ось тут твоя кімната, а можна сказати і палата…
Я показала на двері у Паблову кімнату. Саме сюди поселили Торіса.
— Щось не так? Чому ти не хочеш заходити?
Я не хотіла бачити Пабло…
— Відкриєш двері, джентельмене? — це найперше, що прийшло мені в голову.
— Ну, якщо для тебе це так важливо…

— Ось, Торіс, це твоє ліжко. Пабло, прокинься ти вже!
— Марі…са? Що ти тут робиш…із цим хлопцем?
— Познайомся, Пабло, це мій…тобто це наш новий однокурсник, Торіс.
— RESPECКT, Пабло!!!
— Це означає: «Привіт, Пабло!!!» Торіс репер.
— Я помітив. Давненько у нашій школі не було реперів.
— Торіс, Пабло Бустаманте син колишнього мера Буенос-Айреса Серхіо Бустаманте.
— Поважно. (Його аж ніяк не зацікавив «меровий синочок»)
— Дозволь ми поговоримо з Марі тет-а-тет..
— Торіс, зачекай мене, пліз, в коридорі.
— Без проблем…

— Маріса, а що у тебе з цим репером…
— Ми з ним зустрічаємося.
Я, щоб уникнути будь-яких питань, бомбою вилетіла з кімнати, залишивши Пабло на одинці із своїми думками.
*Невже вона мене розлюбила? Не може бути ще тільки 2 місяці пройшло. Може їй сказати правду? Ні, не можу. Але як вона дивиться на того репера. Хм…дивний ж у нього акцент… Прочулося, мабуть…*

Торіс привернув увагу всього коледжу…..Він був найпопулярнішим учнем школи!!! Навіть Пабло БУСТАМАНТЕ ніколи не мав ТАКОГО успіху. Він виділявся з натовпу учнів. У нього було море поклонниць. Кожна хотіла подружитися з Марісою, щоб навчитися диких манер та бути ближче до Торіса, але він не звертав увагу на жодну дівчину… Лише Маріса, тільки вона…
Торіс вів себе незвично: носив форму коли хотів, хуліганив, а от на уроках поводився зразково. Ніхто б ніколи, по зовнішньому вигляду Торіса не сказав, що він багаторазовий переможець міжнародних олімпіад із багатьох предметів, допитливий учень, що завжди все знає і чує і, що порівняно з ним, Маркус—старий трієчник. Завдяки Торісу та його перемог школу «Elite way» визнали найкращою у світі!!! Тому Торіс дозволяв собі жити не за правилами школи. Скільки б доган йому не давали, він завжди залишається зразковим учнем.

— Маріса!!!!!!!!!! Іди сюди!!!
— Торіс!!! Що ти там робиш…Це ж заборонено!!! Навіть я, у свій час, будячи найбільшою бунтаркою школи, ТАКОГО собі не дозволяла!!!!! Ух шо придумав!!!
— Маріса, ці сходи класно підходять для скейтбордінгу!!!!
3, 4, та 5 курси збіглися подивитися на це…Усі були у захваті! Вони ще ніколи не бачили такого! Щоправда, Маріса згодом «пом’ягшала» (яка ж вона добра няня!!!) і з гордістю спостерігала за «закидонами» Торіса……
— Маріска!!! (і вся увага перемістилася на постать замріяної дівчини) Сьогодні я влаштовую вечірку з нагоди мого Дня народження, але я хочу присвятити її тобі…Я дуже радий, що познайомився з тобою…і що доля нас звела….і що…..
— Дуже дякую!!! А хто у списках запрошених?
—Увесь 5-тий курс!!!!!!!

(Такого повороту Пабло, що стояв зі всіма у холі аж ніяк не очікував… Він аж пихтів від злості)

— Лухан, ти думаєш Торіс закохався в мене?
— Схоже на те…, Марі, та забудь ти того Пабло!!!! Тут такий класний хлопець попався…, а ти… Ти забула, що він зробив тобі у літньому таборі? А на початку 3-го курсу? А потім? А зараз??? Ти уявляєш, щоб залишилося з Пабло, якби Торіс дізнався, що він тобі зробив? Ги-ги! От-такезна дошка для скейтбордінгу!
— Ну, Лухі, я б і сама не проти…ми такі схожі.., але моє серце кохає Пабло…як же це сказати Торісу????
— Моя тобі порада: зачекай із висновками: переконайся, що він кохає тебе, і нічого не розказуй про свої почуття…
—Добре.

Це була фірменна вечірка!!! І чого тільки не дозволить Дуноф своєму улюбленому учню!!! Торіс запросив своїх друзів-реперів. Вони разом танцювали брейк-данс, а потім приїхав Вова зі Львова і разом з Торісом читав свій український реп!
Маріса весь вечір була у центрі уваги!! Їй заздрила навіть Мія Колуччі!!! Тільки одна людина не була на вечірці—Пабло Бустаманте.

— Ну як тобі, Марі?
— Офігенно!!!!!!!!
— Я давно хотів з тобою поговорити…
— Про що….
— Я не розумію що відбувається між тобою і тим мерчиком…Пабло…Він так помітно тебе ревнує…А ти…ти ніби ненавидиш його…і в той же час огортаєш такими поглядами…
— *Марі, що з тобою, кажи правду, ти ж не любиш брехні!* Торіс, ми з ним…ну…ми з ним колись зустрічались…але це все сумно закінчилось… Ну, як йдемо додому?
— Маріса, не переводь тему.
— Мені неприємно про це говорити…
— Добре, давай відсвяткуємо моє День народження вдвох: тільки ти і я!!!!
— І де?
— Сьогодні ж п’ятниця. Вечір. Давай втечемо в Ла-Плату! Там мій друг живе. Він дослідник.
— І що ж він досліджує?
— Кров. Він хоче зробити свій клон.
— Ого…
Нікому нічого не сказавши ми втекли. Вночі ми приїхали в Ла-Плату. Торісовий друг, Грег, дуже дивна персона. Цілими днями він просиджує у клінічних лабораторіях. І виходить тільки щоб поїсти.
— Грег, дружок, як ми давно не бачились!!!
— Торіс? Це дійсно ти? Стоп, а що це за миленька дівчина біля тебе?
— Це Маріса, моя любов!!! (У мене аж мурашки по шкірі побігли: мої сумніви підтвердились: він дійсно мене кохає.)
— О, як чудово!!!
— У мене прохання: не здасте по 100 грам крові для моїх експериментів?
— Аякже ж…- Я ніколи не бажала мати клон…
— Ну, добре…
— Чудово!!! Йдемо зі мною я проведу попередні обстеження.

— Маріса, ляж от на це ліжко. Так, що тут у нас… У тебе нічого не болить? Щось тут підозріле… Я візьму у тебе трішки крові для аналізів, а ти зайди у кабінет №22, другі двері ліворуч…
— ОК!!!
— Тепер Торіс, приступимо до тебе…

— Чому я маю йти у якісь кабінети? Та ще й сама! Так, що тут пише?
— Заходьте дівчино і лягайте. Ви на перевірку?
Спочатку я не зрозуміла, що від мене хочуть: намазали щось на живіт, провели по ньому чимось, але коли я почула: «Дитина у нормі. 3-тій місяць.» Я все зрозуміла. Та ніч: я і Пабло… Мій перший раз… Але як сказати Торісу?

Коли я вийшла з кабінету, Торіс сидів і чекав у коридорі…
— Торіс, мені тут сказали, що я…
— Я знаю, мені також сказали, але хто, хто батько?
— Пабло.
— Це ж не завадить нам зустрічатись, правда?
— Звичайно…
— Торіс і Маріса! У мене шокуючі новини!
— Грег, я вже знаю, що вагітна…
— Ні, не це. Ваші ДНК збігаються!!! Ви брат і сестра!!! Більше того, ви сіамські близнюки!!!
— Що? Не може бути… Маріса, я не можу повірити… Я ж тебе кохаю…
— Торіс, будь-ласка, це буде наш секрет. Я хочу, щоб всі думали, що це твоя дитина і, що ми зустрічаємося! Ніхто не повинен дізнатися, хто справжній батько.
— У принципі, це класно, що ми родичі!!! Я тепер знаю хто мої батьки…У мене є сестра… Не хвилюйся, ніхто не дізнається про твій секрет. А твоя мама ніколи не розказувала, що в неї 2 дитини?
— Вона була у комі, коли ми народилися…

Звичайно такі шокуючі новини зрушили мої плани, але моє серце раділо: у мене буде дитина від коханої людини, у мане є рідний брат, якого я дуже люблю…
Торісу також не прийшлось страждати: він зрозумів, що його любов братська. Він любив мене як сестру, хоча не знав цього.

Коли ми приїхали в Буенос-Айрес першою про все дізналась Соня. Її щастю не було меж!!!
Про «нашу з Торісом» дитину ми розказали нашому курсу, від чого Пабло збожеволів і поїхав з Морою жити в Ла-Плату. Більше я його не бачила…
Коли ми закінчили коледж, я вже була на 8 місяці. Звичайно після історії з Фелі вагітним дозволялося навчатись у школі. У липні у мене народилася дівчинка — Емілія, або просто — Мілі.
За дочкою прийшлось доглядати Соні, адже я поступила у Вуз на сейсмолога. Торіс вирішив стати юристом. Щодо Пабло, то я з того часу нічого про нього не чула. Я просто не цікавилася ним… Наші дороги розійшлися… Я вже давно пробачила йому те парі… Не тому, що мені до нього все-одно. Ні, це не так… Просто ображатись не було сенсу…
Мілі знала, що тато працює в Ла-Платі, бачила його на фото, знала про нього все: що ми співали разом у групі, навчались у одному коледжі тощо.
Весь свій вільний час я віддавала їй: вона знала всі пісні «ERREWAY», казки; ми разом ходили в Луна-парки. Навіть у такому віці вона була дуже подібною на мене: серед усього одягу, що їй купували я і тітка Мія, вона обирала широкі штани та спортивні сарафанчики.
Їй було лише 4 роки, коли я почала працювати. Згодом мене визнали найкращим сейсмологом Буенос-Айресу і відправили у Росаріо на конференцію, що влаштовують працівники ООН. Звичайно Торіс і Мілі поїхали зі мною.
Я, одягнена як Гвен Стефані у фільмі «Авіатор», із своїм партнером по роботі відправились на вечірку, що була після конференції.
Мене викликали на промову… Тисячі людей, що вітають мене стоячи, як людину, яка передбачила землетрус 2005-го року, що міг принести жахливі наслідки, вогні, оплески, і я починаю свою промову…
Прямуючи до свого столика, я відчула, що хтось мене обняв ззаду. Ці руки ніжно провели мене по талії…, запхались у ліфчик…, легко стиснули мої груди, гладили мою шию… Я затремтіла… Це гаряче дихання нагадало мені його… Моє серце наповнилось кров’ю, почало битись частіше…Я лише змогла вимовити: «Хто це?» І тоді він обернувся до мене лицем… Це справді був Пабло. Мої очі засяяли радістю і він також це помітив. Він мене поцілував. Вперше за 5 років…Йому було все-одно, що у мене: чоловік, дитина…? Він робив те, що казало йому серце…Я йому відповіла. Це було мені потрібне… Я було сповнена щастям.
— Сонце, як я довго тебе не бачив!—з його очей потекли сльози…
Ми сіли за столик і почали ці розмови…
— Ну як твоя донечка? Як ти її назвала?
— Емілія.
— Яке класне ім’я.
— Як ти сюди попав?
— Мене послали представляти гінікологічний комітет Ла-Плати.
— То ти геніколог?
— Так. Ти одружилась з Торісом?
— Ні. І не збираюсь. Якщо ти не проти, я тобі пізніше розповім.
— Маріса, ти пам’ятаєш через що ми посварились?
— Так. Ти заключив парі з Хоакіном.
— Марі. Пройшло стільки часу, а ти ще досі віриш шо то було парі? У ту ніч перед нашою річницею у Гідо було свято. Я п’яний ледве приліз у свою кімнату. Прийшов Хоакін, і щось дав мені випити, мовляв, «Алкогон», а сам підсипав наркотик. Потім ще щось розказував, та я не пам’ятаю що саме. А наступного дня мені розказує усе Лухан. Я знав, що пояснювати щось тобі немає сенсу, адже ти не повіриш. Ти була така щаслива з тим Торісом, що я не міг стати на шляху вашого щастя… Але зараз… Вже прийшло стільки часу… Ти маєш дочку, люблячого хлопця… А я не мав жодної дівчини з того часу, як переселився в Плату. Я беріг моє кохання до тебе…
Я хотіла йому все розказати, але тут прийшов офіціант:
— Маріса Піа Спіліто-Андраде до вас прийшли.
— Пабло, я зараз прийду.
У холі на мене чекала Торіс і Мілі.
— Мілі, сонечко, що ви тут робите?
— Мілі дуже хотіла тебе бачити.
— Мама, я намалювала тобі малюнок! Йдемо додому.
Я попрощалась з Пабло і відправилась додому. Ми домовились про зустріч.
У 9 у двері подзвонили. Це був Пабло.
— Марі, ти готова?
— А як же ж. Тільки попрощаюсь з Мілі.
Мілі з величезним зайцем спускалась з сходів.
— Мілі, я ж казала тобі спати!
— Мені не спиться.
Вона підбігла і стрибнула мені на руки.
— Мама, — прошептала мені на вушко, — це тато приїхав?
— Мілі, лягай спати з Торісом, коли прийду все розкажу.

Ми класно провели час. Цілувались, обнімались, і навіть вирішили купити будинок у Буенос-Айресі, але правду я йому так і не розказала. Потім була незабутня ніч у його квартирі…А вранці ми поїхали до мене. Мілі була вдома одна: Торіс пішов на роботу.
— Так Пабло. Заходимо, не роззуваємося. Йдемо прямо перші двері ліворуч, на ціпочках, щоб не розбудити Мілі.
Ми зайшли у мій кабінет: там одні стопки паперів і документів.
— Знаєш, я подумала і вирішила, що остаточно тебе пробачила за всі помилки і тобі пора знати правду. Отже, Торіс — мій брат-сіамський близнюк. Ми справді зустрічались, але здавши кров на експертизу дізнались, що ми брат і сестра. У цей самий день мені сказали, що я вагітна на 3 місяці. Я знала 100%: дитина твоя, але я не могла тобі цього сказати, адже свято вірила, що ти посміявся з мене тієї ночі.
— Марі, ми зіпсували одне одному 5 років життя… Я тебе кохаю…
Ми пішли у Міліну кімнату, де наш ангелочок спав мирним сном. Пабло обняв її і поцілував. Вона просто сяяла щастям:
— Тато, ти приїхав!!!
— Так, сонечко, я приїхав!!!

P.S. Кілька років по тому, я заглянула у тумбочку горища нашого з Пабло будинку. Я не могла знайти її цілих п’ять років: я витягнула невелику коробочку з-під ліжка. Там були старі щоденники, у яких я записувала приємні моменти, проведені з Пабло, наші спільні речі та фотографії… Взяла невелику ампулу. У ній була кров… Та капля крові, яку колись залишив на моєму носику Пабло. Я ще і ще раз задумуюсь: як побудувалося б моє життя, якби не та експертиза крові…

by TEENLIP

Чувство

Открыть
144
0

Никогда не теряй надежду на счастье

Открыть
152
0
У вас нет доступа к комментариям
2018 Rebelde Way - сериал Мятежный Дух (Мятежный Путь)
Архивные и свежие новости, музыка, видео, отборные фотографии актеров сериала и много всего интересного.

Яндекс.Метрика      
Translate